Релігійна мапа сучасної Європи , незважаючи на стабільність і традиційність, продовжує дивувати новими «острівцями», що належать до світоглядної terra incognita. Один із найцікавіших і найменш вивчених зразків нової релігійності — сучасне язичництво. Постале у минулому столітті неоязичництво поширилося Європою у формі окремих течій. Наприклад, асатру — рух, в основі якого віра в богів стародавньої Скандинавії, вікка — релігійні погляди, засновані на відьомстві, друїдизм — кельтський напрямок шанувальників природи тощо.

У Польщі особливої популярності набув слов’янський язичницький рух , сповідники якого називають його «родзімовірство» (rodzimowierstwo, український аналог — «рідновір’я»).

Скільки у Польщі язичників?

Дуже складно визначити , скільки ж у Польщі рідновірів. Згідно з даними опитувань та інформацією з інтернету, загальна чисельність рідновірів у країні коливається між 10 та 40 тисячами. Втім, ці значні цифри стосуються так званого «культового середовища» — так називають сукупність позасистемних, часто стихійних організацій та груп (наприклад, рольовиків, реконструкторів, екологів, націоналістів), окремих людей, зокрема тих, хто діє лише у віртуальному просторі (найбільша інтернет-група рідновірів Słowiani налічує 17 тисяч користувачів), а також маси прихильників, які приїжджають на язичницьке свято тільки в рамках сімейного відпочинку — «етношашликів».

Кількість «істинних язичників» — тобто людей , які реконструюють та конструюють дохристиянську релігійну традицію, — набагато скромніша. Найбільш поширена цифра, яку називають, оцінюючи кількість адептів слов’янського язичництва, — дві тисячі осіб. Як зазначає жрець Давід Збіґнєв (Візун), керівник громади Raróg у Познані, наймасовіше свято Стадо, на якому присутні представники більшості польських громад, у найкращі роки збирає від 300 до 500 учасників.

Незважаючи на такі скромні кількісні показники , рідновір’я має цілу мережу структурованих організацій, свої священні місцини (найбільш вшановувані природні та історичні об’єкти), власне друковане видання — журнал «Гніздо» — і понад десяток спеціалізованих груп у фейсбуці (Rodzimowiercy Słowiańscy, Rodzimowiercy, Poganie — Słowianie...), символіку тощо.

Дівчата в костюмах богинь Лади та Лелі , Сулістровиці, Нижньосілезьке воєводство, неподалік священної гори Слєнжа, 2019. Фото: Кароліна Лісек

Які вони?

Польське рідновір’я вельми космополітичне: воно об’єднує різні вікові та соціальні групи — від студентства до пенсіонерів , від учителів до бізнесменів. У повсякденному житті прихильника рідновір’я можна впізнати за орнаментом на одязі та специфічним татуажем — наприклад, з елементами північного тваринного стилю або зображенням світового дерева. Найбільш ревні послідовники руху носять обереги із солярними знаками, скандинавськими молоточками бога Тора, сокирами Перуна, лунницями тощо.

Знайомство з потенційними членами громади відбувається на фестивалях та святах. Значну роль у рідновірській пропаганді відіграє інтернет. Цікаво , що незважаючи на відмінності в ідеології та практиці, члени різних громад відвідують святково-обрядові заходи одне одного, а дехто перебуває водночас у кількох об’єднаннях.

Варто зазначити , що організація обрядів та свят на лоні природи не перешкоджає рідновір’ю залишатися міським рухом. При цьому жорстка прив’язка громади до певного міста здебільшого відсутня: у кожному з них існує кілька організацій. Наприклад, у Варшаві це «Древо Предків» (Drzewo Przodków), «Біложар» (Gromada Białożar), «Рідна Віра» (Rodzima Wiara), «Споконвічна польська церква» (Rodzimy Kościół Polski), «Храм Сварога» (Gromada Świątynia Swaroga), в Лодзі — «Сварґа» (Swarga) і «Вовче коло» (Łódzka Wspólnota Rodzimowiercza Wilczy Krąg) . У Ґданську — «Янтар» (Stowarzyszenie Rodzimowierców Pomorskich — Jantar) та «Слов’яни Півночі» (Słowianie Północy). Загалом , за словами керівника громади «Сварґа» Аркадіуша Бартвіцького, у Польщі зараз існує близько 40 груп рідновірів. Крім того, польські рідновіри є і за межами країни: найбільша громада, «Коріння» (Zadruga Korzenie), знаходиться в Лондоні.

Окремі організації об’єднані у федерації , що охоплюють територію всієї країни та мають філії у більшості великих міст. Деякі з них офіційно зареєстровані, але багато організацій уникають державної реєстрації і не хочуть афішувати свою діяльність: вони залишаються неформальними групами родичів та друзів.

Багато груп закриті для контактів ззовні й воліють конструювати рідновірське «Місто Сонця» в межах колективу однодумців — «своїх». Для обивателів особливості сучасного язичництва залишаються за «інформаційним бортом». Відповідно , скупі дані про язичників XXI століття, що час від часу просочуються в пресу та інтернет, зазвичай створюють образ білих ворон, міських ряджених або жахливих сектантів і сатаністів.

Час жертвоприношень богам , Купала, громада «МИР», озеро Порай, Сілезьке воєводство, 2019. Фото: Кароліна Лісек

Жерці , одкровення, практики

Зазвичай на чолі громад стоять жерці — люди , які проводять обряди, та, на думку вірян, наділені особливим знанням. У «Споконвічній польській церкві» існує Академія жерців, яка готує таких «язичницьких пастирів». В інших організаціях діє система учнівства, заснована на союзі майстра та підмайстра: учень допомагає жерцю під час обряду та одночасно переймає досвід, а згодом сам керує рідновірним церемоніалом. Що цікаво, при цьому жриць у польських язичницьких громадах стільки ж, скільки жерців.

Одна з важливих складових , що дозволяє претендувати на високий статус у співтоваристві рідновірів, — містичні здібності. Дуже показовою є розповідь Мацєя, волхва однієї з громад Варшави:

Мацєй , волхв

У дитинстві я пережив клінічну смерть , 15 хвилин не билося серце. У 16-17 років я займався з харцерами, Związek Harcerstwa Polskiego, скаутська організація. був вожатим. Під час походу до Ольштинських озер у Вармінсько-Мазурському воєводстві ми , як завжди, розбили табір.

Дітям постійно снився один кошмар — людина у вогні. Вона була дуже зла, бо її спалили живцем. Вона хотіла всіх повбивати. Однієї ночі я вирушив усередину мертвого лісу, розвів вогонь і сказав: «Іди в мене!» Коли він увійшов, я відчув його біль, мене всього палило зсередини. Я отримав знання.

Те, що мої друзі знаходять у книгах, я виявляю за допомогою інтуїції. Ще буває, що я перебуваю в одному місці, а він [дух спаленого] — в іншому. Він — ніби другий я. Той, хто в мене вселився, був жерцем і опікувався місцевим храмом, це було в XII столітті. Жерця спалили християни із чорними хрестами, хто саме, я не знаю. Він іноді приходить під час обрядів, тому я не стою в общинному колі [не беру безпосередньої участі у церемоніях]. Ми з ним ходимо довкола і пильнуємо, щоб під час містерії не відбувалося нічого поганого. Мені потрібно багато їсти, щоб він прийшов. На це йде чимало енергії. Буває, що я перед обрядом зараз з’їдаю два кілограми цукру, ще їм гриби, м’ясо. Я не можу його викликати. Він сам чинить, як хоче, незалежно від мене.

Подібні розповіді про віднайдення традиції непоодинокі. Як зазначив один із учасників групи «МИР» Бартош Завадський , під час обрядів члени громади використовують барабани, сигнальні ріжки, ляльки. Гучні інструменти створюють шум, що проганяє злих духів і приваблює духів-охоронців. Своєю чергою ляльок використовують переважно для символічної присутності певних божеств — наприклад, Мажанни, Дзеванни або Ярили. На півночі Польщі деякі групи використовують ціпки — як атрибут жерця, який проводить обряди.

Польські язичники не мають єдиних священних текстів , загальноприйнятих канонів проведення обрядів і навіть єдиного пантеону. Кожна громада сама обирає собі божественного покровителя та спосіб спілкування з ним. Лєша, жриця громади «Древо предків», розповідає про чотири види джерел знань, що лежать в основі її ритуалів. Насамперед це дані археології — інформація про язичництво, отримана в результаті розкопок у Щецині , Вроцлаві , на острові Волин і півострові Аркона. Друге та третє за важливістю місце займають, відповідно, письмові джерела (середньовічні хроніки) та дані етнографії: пісні, міфи, легенди. І, нарешті, окремий вид джерел — містичні одкровення, які бувають у самої жриці та общинників. Варіанти набуття сакрального досвіду варіюються від релігійного посту до медитації у русі — тривалих прогулянок у лісі на самоті.

Домашній пантеон та знак Сварґи з нагоди прийняття общинником слов’янського імені , громада «Сварґа». Джерело: архів Романа Шиженського

Багато язичницьких груп використовує традиційні дерев’яні та кам’яні ідоли. Найважливішим елементом практик об’єднання на честь бога Велеса , головного божества Древа Предків, є вогонь і обрядове коло, що об’єднує учасників церемонії. На прохання членів спільноти під час найважливіших та масових обрядів жрець убирається в історичне (реконструкторське) вбрання або використовує стилізований білий одяг.

***

Що ж змушує поляків ХХІ століття конструювати язичництво , підлаштовуючи релігійну архаїку під реалії сучасності? Найімовірніше, в основі занурення в язичницьку традицію лежить кілька взаємопов’язаних причин.

Одна з них — невдоволення наявним соціально-політичним та економічним становищем у країні та світі , ностальгія за втраченим золотим віком. Для когось віра в образи польської міфології — це спосіб особистої чи національної самоідентифікації у сучасному сумбурному світі. Когось у неоязичництво приводить потяг до історичної реконструкції, що переходить від захоплення військовим мистецтвом та побутом далекого минулого на новий рівень — до спроби осягнути основи стародавнього світогляду. Ну, а для молоді, яка апріорі виступає проти загальноприйнятих ціннісних та релігійних стандартів, це може бути просто способом бунтарства.

Усе це породжує феномен рідновірного ескапізму — втечі від нудної буденності в конструйований «зручний» і яскравий світ стародавніх богів.

Переклала Марія Шагурі