Польща та Україна переживають чи не найкращий період своїх відносин за всю новітню історію. Зараз до поляків добре або дуже добре ставляться 83% українців. Понад 88% опитаних змінили на гірше свою думку про росіян.
Величезна допомога Польщі та солідарність поляків з українцями після початку російського широкомасштабного вторгнення викликали хвилю вдячності з боку українців. І саме це , на думку історика та політолога Лукаша Адамського , вплинуло на те, що зараз серед українців переважає позитивне сприйняття Польщі.
Сьогодні понад половина українців вважає , що стосунки між нашими країнами повинні бути набагато ближчими, ніж просто добросусідськими. На думку 29 % українського суспільства, Польща й Україна мають перебувати в союзних відносинах із взаємопідтримкою та узгодженою зовнішньою політикою, і стільки ж вважають, що ці відносини мають бути співдружністю з суто символічним кордоном та спільною зовнішньою політикою.
Українці переконані , що їхня держава не тільки зараз стоїть перед екзистенційною загрозою в постаті путінської Росії, — ця загроза не зникне і в майбутньому.
Сьогодні підтримка Заходу відчутна, але вона обумовлена не стільки емоцією чи симпатією, скільки власними інтересами. Адже, на думку західних партнерів, перемога Росії може знищити систему міжнародних відносин, що ґрунтується на міжнародному праві.
Українці розуміють, що підтримка з боку Польщі має інший характер — вона обумовлена не тільки розумінням загрози з боку Росії, але й цілком родинною солідарністю. Тому 58 % опитаних українців зацікавлені в тісному союзі з Польщею, бо саме він може виявитися найефективнішим і здатен захистити інтереси України у сфері національної безпеки.
На противагу їм 40 % українців вважають , що достатньо добросусідських польсько-українських відносин.
У опитуванні окрему увагу приділено двом історичним регіонам , які найбільш пов’язані з Польщею, — Галичині та правобережній Україні від Дніпра до Бугу.
Галичина — єдиний регіон , де трохи понад половину українців (53 %) не бажають надто близько зближуватись з Польщею.
У Галичині найбільше родинних зв’язків із поляками й найбільше людей , які знають або розуміють польську мову. При цьому галичани воліють, щоб польсько-українські відносини залишилася на тому самому рівні, що й зараз.
На правобережній Україні набагато більше прихильників зближення Польщі й України, — аж до співдружності. Прикладом тут можуть слугувати Швеція та Норвегія: ці суверенні держави, одна з яких не входить у ЄС, пов’язані тісними політично-економічними відносинами; між ними практично немає кордону, завдяки чому люди можуть вільно переміщуватися з країни в країну.
Українці великою мірою зацікавлені Польщею: 36 % опитаних хотіли б почати вивчати польську мову , а серед тих, хто нею більш-менш володіє і не проти підвищити свої знання — 44 %.
Що цікаво , 18 % українців у своїх родинах мають поляків. Зазвичай це старші родичі (64 %), дідусь або бабуся (25 % з боку матері та 21 % з боку батька), прадід або прабабуся (18 %). І все ж близько одного відсотка українців недовіряють Польщі.
Лукаш Адамський звертає теж увагу на те , що українські журналісти та політики не приховують свого розчарування позицією Німеччини в контексті російсько-української війни і в 13 % українців ставлення до німецького народу погіршилося.
Німеччина робить набагато менше , ніж могла б. Вона вчасно не виконує обіцянок щодо постачання зброї. Німецькі політики стверджують, що це війна Путіна, а не Росії. Спочатку німці навіть неохоче поставилися до блокування запуску газопроводу Північний потік-2. Зрештою , німецькі політики та дипломати часто виступають проти пропозицій України. Це не може не помічати українське суспільство, яке зараз досить жваво цікавиться політикою, тому розчарування Німеччиною набуває в Україні публічного розголосу. Варто згадати, як колишній український посол у Німеччині Андрій Мельник порівняв позицію канцлера Олафа Шольца з ліверною ковбасою. Навіть якщо українці небезпідставно розраховують на допомогу з боку Німеччини, їм годі сподіватися від неї значної емоційної та душевної солідарності.
Результати опитування свідчать про величезну симпатію українців до Польщі , що є ґрунтом для подальшої розбудови польсько-українських відносин. Як наголошує експерт, це ще й політичні аргументи поглиблення програм культурної й публічної дипломатії, які більше розкриватимуть обом суспільствам спільну історію та традиції й ще більше їх зближуватимуть.
Це опитування дає політикам аргументи , чому варто поглибити відносини обох держав, дає суспільну легітимацію людям доброї волі, установам, які б хотіли ще кращої інтеграції поляків та українців.
Респондентів запитували і про найважчий період польсько-українських відносин — Волинську різанину.
Майже ⅗ опитаних погодилося з тим , що на могилах жертв Волинської різанини, убитих членами УПА, повинні бути таблички з інформацією про те, хто їх убив. Те, що 59 % українців на це погоджується, дає політикам аргумент, щоб врешті розв’язати це питання.
Лукаш Адамський звертає , однак, увагу на те, що українці погоджуються на розміщення відповідних табличок на могилах поляків, убитих упівцями, за умови, що на польських цвинтарях, де покояться українці, вбиті учасниками польського підпілля, теж повинні висіти спеціальні таблички з інформацією, хто саме вбивав українців: «що це не зелені чоловічки , а конкретні відділи польського підпілля».
Як видно за результатами дослідження , українці мають симпатію до Польщі, хочуть інтегруватися, а ще для них дуже важливо, щоб поляки сприймали їх по-партнерськи, як рівних. Також дані опитування повинні стати сигналом для польських коментаторів та політиків: розв’язання складних проблем, зокрема, вимагає засудження всього поганого, що йшло від польської сторони.
Сьогодні Україна та Польща переживають один із найкращих періодів за останні кілька століть. Якщо ж потрактувати польсько-українські відносини на широкому історичному тлі як такі , що почалися в середньовіччя з Люблінської унії, то, на думку Лукаша Адамського, це другий золотий період нашої єдності.
