«Cлово — головний інструмент політичної діяльності, позаяк в остаточному підсумку перемогти означає не підкорити, а схилити на свій бік!» Таким було послання Юліуша Мєрошевського, одного з найвидатніших польських політичних публіцистів, пов’язаного з паризькою «Культурою» та її засновником Єжи Ґєдройцем. Їхньою спільною заслугою було насамперед створення доктрини УЛБ (Україна — Литва — Білорусь), яка стала фундаментом польської східної політики. Наріжним каменем цієї доктрини була остаточна відмова від претензій на Вільнюс і Львів. Вона передбачала підтримку незалежного державного існування націй між Польщею та Росією, а також розбудову з ними добросусідських взаємин, що допомогло б стримати великодержавні прагнення Москви і забезпечити стабільність для всієї Центральної Європи. Суть доктрини УЛБ можна звести до гасла: «Немає незалежної Польщі без незалежної України!». Або ж представити її через польський анекдот:
— З ким межує Росія?
— З ким хоче!
Суть доктрини Ґєдройця — Мєрошевського полягала саме в тому, щоб це твердження так і залишилося похмурим жартом. У 1970-х роках, коли існував Радянський Союз і залежна від нього Польська Народна Республіка, ідея УЛБ стала частиною програми демократичної опозиції. Від Комітету захисту робітників із Яцеком Куронем і Конфедерації незалежної Польщі з Лєшеком Мочульським до Лєха Валенси й «Солідарності», яка під час свого першого з’їзду 1981 року звернулася з посланням до трудящих Східної Європи.
Падіння комуністичного ладу призвело до того, що республіки Радянського Союзу одна за одною ставали незалежними державами. Вже демократична Республіка Польща першою у світі визнала незалежність України. Це сталося 2 грудня 1991 року, наступного дня після референдуму, на якому понад 90 % голосувальників висловилися за відокремлення Києва від Москви. Раніше аналогічне рішення ухвалили щодо відродженої Литви — 26 серпня 1991 року, а згодом Білорусі — 27 грудня 1991 року.
Так простір УЛБ вийшов з-під впливу комуністичної російської імперії. Слова і постулати Мєрошевського, висловлені у його найважливішій статті «Російський “польський комплекс” та простір УЛБ» («Kultura» 9/1974), тоді втілилися в політичну реальність.
Граф гербу Слєповрон
Юліуш Мєрошевський походив із аристократичного роду, а серед його предків була ціла плеяда видатних постатей: важливих урядовців, письменників, митців і військових. Прадід Юзеф брав участь у поході імператора Наполеона на Москву. Родина герба Слєповрон володіла великими маєтками, серед яких прекрасний замок у Пєсковій Скалі неподалік Кракова та величезний палац у Бендзіні, що в Сілезії.
Юліуш Мєрошевський народився 1906 року в Кракові, коли місто входило до складу Австро-Угорщини. Його батько Казімєж кілька разів обійшов довкола світу на кораблях цісарсько-королівського австрійського військово-морського флоту. Згодом він разом із родиною оселився в Лімановій (нині Малопольське воєводство), де провадив медичну практику.
Пам’ятна дошка на будинку в Кракові, де жив Юліуш Мєрошевський. Джерело: Archiwald / Wikipedia1914 року, коли почалася Перша світова війна, з’явилися легіони Юзефа Пілсудського, який вирішив зі зброєю в руках боротися за незалежну Польщу. Його загін воював із російською армією неподалік Ліманової, а штаб розташовувався в домі Мєрошевських. Ба більше, Юзеф Пілсудський навіть займав кімнату маленького Юліуша та його старшого брата Собєслава. Через багато років Мєрошевський згадував цю подію як зустріч із великою історією, що справила на нього визначальний вплив.
Роком пізніше він втратив матір, а його освітою зайнялася німецька гувернантка — настільки успішно, що трилогію Генрика Сєнкевича він уперше прочитав мовою Ґете.
1924 року Мєрошевський склав іспити на атестат зрілості в гімназії міста Новий Сонч. Він вивчав філософію і право, але закінчив краківську Економічну академію. Проте його справжньою пристрастю була література: він сам писав оповідання і романи з продовженням і перекладав популярну німецьку літературу.
Мєрошевський почав працювати в краківському часописі Ilustrowany Kuryer Codzienny. З літератора, якому не вдалося повною мірою реалізувати себе, він перетворився на видатного публіциста та висококласного журналіста, який займався насамперед німецькою тематикою. 1932 року він одружився з Марією Евою Моравською і незабаром став батьком Моніки.
Солдат Другого корпусу
Його світ — цікавий, спокійний і заможний — розвалився з початком Другої світової війни.
1 вересня 1939 року у мене була прекрасна кам’яниця на Крупничій, 11 у Кракові, 100 000 золотом у маєтку Едзя Клєщинського, Польський офіцер і політик, чоловік двоюрідної сестри Юліуша Мєрошевського. тисяча злотих місячної зарплатні у видавництві. 3 вересня у мене залишився лише автомобіль і те, що було на мені. 19 вересня я вже був у Бухаресті без автомобіля.
Побоюючись репресій з боку гітлерівських окупантів, Мєрошевський разом із родиною виїхав до Львова, а після нападу Червоної армії на Польщу перебрався до Румунії. Звідти він потрапив на Кіпр і зрештою — до британської Палестини.
Журнал «Культура». Джерело: Poeticbent / WikipediaМєрошевський вступив до Другого польського корпусу і пройшов із ним увесь бойовий шлях від Близького Сходу до Італії. У польській армії він займався тим, що вмів найкраще — писав. Юліуш Мєрошевський співпрацював із двотижневиком Parada, який підпорядковувався начальнику Відділу культури та преси Польської армії на Сході. Там він познайомився з видатним поетом Владиславом Бронєвським, Єжи Ґєдройцем і Юзефом Чапським, із якими пізніше співпрацював у паризькій «Культурі».
Драматичні події призвели до того, що шлюб Мєрошевських розпався, однак пара — що варто підкреслити — зуміла дійти згоди щодо всіх умов розставання. Згодом вони підтримували теплі й шанобливі взаємини.
Porte-parole «Культури»
Після закінчення війни Юліуш Мєрошевський, як і чимало демобілізованих польських солдатів, опинився в еміграції у Лондоні. Він не хотів повертатися на батьківщину: формально Польща була в коаліції переможців над гітлерівською Німеччиною, та насправді вона втратила свою незалежність, ставши залежною від СРСР.
У столиці Великої Британії Мєрошевський оселився зі своєю другою дружиною — поеткою Ядвіґою Чеховичівною. Шукаючи нового місця у світі, він брався за різну роботу (навіть закінчив кулінарні курси), аж поки не написав Єжи Ґєдройцю, який тоді очолював заснований ним Літературний інститут у Парижі. Їхня тісна співпраця розпочалася 1949 року. Мєрошевський став британським кореспондентом «Культури», послуговуючись псевдонімом Лондонець (Londyńczyk). З часом його роль у часописі ставала дедалі вагомішою, адже він публікував важливі «програмні тексти».
Юліуш Мєрошевський на балі (четвертий зліва). Джерело: Garzyński Z. Kraków / Національний цифровий архів Польщі Мєрошевський був першим перекладачем знаменитої антиутопії Джорджа Орвелла «1984», яка описує механізми функціонування комуністичної держави. Ця книжка вийшла другим томом «Бібліотеки “Культури”». Книжкова серія виходила в 1953–2000 роках. Першим у ній з’явився том Вітольда Ґомбровича «Транс-Атлантик. Вінчання». Щоб вона могла потрапити до Польщі і її не конфіскували під час прикордонного контролю, вдалися до оригінального маскування: частину накладу «1984» переплели в яскраву обкладинку з написом російською: «За Родину».
З часом Юліуш Мєрошевський здобув престижний статус, ставши беззаперечним виразником курсу часопису, porte-parole «Культури». Це визначення придумав Єжи Ґєдройць, який дуже часто вживав його щодо свого найближчого соратника. Мєрошевський зазвичай відповідав із властивою йому скромністю.
Ви — творець «моделі», а я лише кравець, який повинен цю модель скроїти й зшити.
Їх пов’язували особливі узи. Вони вели бурхливі дискусії, надихали один одного та сперечалися, але водночас чудово взаємодоповнювалися.
Найбільше мене в нашій дружбі тішить взірець співпраці східняка із західняком.
На робочому столі в кабінеті Єжи Ґєдройця в підпаризькому Мезон-Ляфіт серед книжок, паперів і різних дрібничок завжди стояло в металевій декоративній рамці фото — портрет Юліуша Мєрошевського, який дивиться на світ крізь старомодну оправу окулярів.
Дивовижно, але Лондонець ніколи в житті не приїжджав до Мезон-Ляфіта. Він узагалі не залишив Британські острови до кінця своїх днів. Коли його запрошували до Франції, він зволікав, хитрував, вигадував десятки причин і виправдань, аби тільки нікуди не їхати.
Портрет Юліуша Мєрошевського на столі в кабінеті Єжи Ґєдройця. Джерело: Центр МєрошевскогоЛондонець
Мєрошевський був інтровертом, людиною, яка жила у своєму досить специфічному світі. Тому зустрічі з очільником «Культури» відбувалися лише в Лондоні.
Мєрошевські займали весь поверх. Там була маленька кухня, дві кімнати й ванна. Обоє вони були дуже охайні, та повсюди лежали книжки й газети, хоча Мєрошевський не був колекціонером: він не зберігав свій архів, а книжки, мабуть, прочитавши, роздавав. У помешканні панувала такса Пузьо, надзвичайно прив’язана до господаря: вона навіть розуміла його думки. Мєрошевський дуже любив свою дружину: дружина, книжки, собака і дім — це був простір, за межі якого йому не надто хотілося виходити.
До цього опису слід додати ще два штрихи. Юліуша Мєрошевського заворожувало миготливе світло гасової лампи — це захоплення залишилося в нього з дитинства. А ще він обожнював нюхальний тютюн, яким він — доки дозволяло здоров’я — пристрасно послуговувався. Публіцист називав його «райським порошком, що прояснює розум» і часто повторював, що саме завдяки нюхальному тютюну народжувалися найгеніальніші думки — від Вольтера до Наполеона.
Ще одним захопленням Мєрошевського було рибальство, завдяки якому він подекуди все ж виїжджав із Лондона. Спійману рибу він чудово готував, заощаджуючи таким чином трохи грошей, на нестачу яких часто нарікав. З бюджетними обмеженнями публіцист давав собі раду по-різному. Скажімо, різдвяного індика купував за системою передплати — щоразу залишаючи м’ясникові, у якого постійно закуповувався, на кілька пенсів більше.
Безкомпромісний публіцист
Видатний статус Юліуша Мєрошевського підтвердила вручена йому престижна нагорода до 25-річчя «Культури». Обґрунтування цього вибору представив автор «Іншого світу», спогадів із совєтського ГУЛАГу, письменник Ґустав Герлінґ-Ґрудзінський.
В еміграції, що за своєю природою тяжіє до анахронічних понять міжвоєнного періоду, яку її політичні коментатори колись годували лише ілюзіями, а сьогодні тільки ресентиментами, Мєрошевський створив модель живого мислення про польську справу. Не опираючись на минуле, не через вічне зважування колишніх злетів і падінь, а в контексті абсолютно нової ситуації, яка постала у світі і в країні після нещодавньої війни. Його публіцистика чутлива до всього, що діється довкола нас і в нас, до будь-яких змін у світовій політиці та в польській проблематиці; вона не визнає жодних табу й сором’язливих недомовок, підкорює (або шокує) читачів відвагою та цілковитою незалежністю суджень.
Наприкінці життя Мєрошевський мав серйозні клопоти зі здоров’ям. Проблеми з читанням призвели до того, що контакт зі світом він підтримував за допомогою радіо. Чергові сеанси променевої терапії раку горла не поліпшували його стан, натомість виснажували організм. Незадовго до смерті він важив лише 55 кілограмів.
Юліуш Мєрошевський помер у червні 1976 року. На його похороні на лондонському цвинтарі Саут-Ілінґ було лише шестеро людей, зокрема Єжи Ґєдройць.
Публіцист Юліуш Мєрошевський досі залишається в тіні бронзового монумента Редактора паризької «Культури». А шкода. Про нього варто пам’ятати, а головне — вивчати його спадщину.
Юліуш Мєрошевський. Джерело: Національний цифровий архів Польщі Мєрошевський як фабрика думок
Через пів століття після смерті Мєрошевського, коли на наших очах змінюється весь світовий порядок, варто звернутися до його спадщини.
В історії немає жодної неперервності. Існує лише неперервність змін.
Усвідомлення мінливості дійсності має визначати й спосіб нашого мислення.
Той самий план чи постулат, який сьогодні є недосяжним, через два роки за інших обставин може стати реальною пропозицією. Реалізм полягає у точній оцінці дійсності, у безпомилковому розумінні актуальної політичної ситуації.
Таким чином жорсткий реалізм поєднувався в нього із політичним візіонерством та незалежністю мислення. Мєрошевський виступав проти того, щоб героїзм посідав у ієрархії цінностей місце, яке належить реальним досягненням, тобто перемозі.
За своїми переконаннями він був соціалістом, гуманістом, людиною, відкритою до діалогу, порозуміння та співпраці. Він наголошував, що Польща не може змінити свого географічного розташування — їй судилося завжди лежати між Німеччиною та Росією. Однак вона може змінювати своє геополітичне становище.
Свою батьківщину Мєрошевський розглядав як середню за розмірами країну, яка має провадити політику компромісу, вибудовувати союзницькі відносини і досягати міжнародних домовленостей. Він вважав, що Європа чудово може обійтися без Польщі, але Польща аж ніяк не впорається без Європи. Так само, як і Україна.
Перекладачка Наталка Римська, редакторка Наталя Ткачик
